###Бразильський Китай. Амбітний проект з натуралізації футболістів ###

У вівторок 10-го вересня збірна Китаю візьме старт у кваліфікації до чемпіонату світу 2022-го року. Раніше китайці лише одного разу пробилися до основної частини Мундіалю, було це на азійському форумі 2002, який приймали Японія та Південна Корея. За три роки чемпіонат знов буде в Азії, в Катарі, й на нього дуже серйозно розраховують представники Китаю. Команда під орудою Марчелло Ліппі має завдання обов'язково пробитися до головного турніру і виступити там значно ліпше за команду 2002-го року, котра програла три матчі з сумарним рахунком 0:9. Нині стоїть завдання виходити з підгрупи, що має засвідчити прогрес футболу в Китаї й в першу чергу – тамтешньої Суперліги, що давно витрачає на залучення легіонерів божевільні гроші. Божевільні у співвідношенні "ціна-якість".

Але шлях до виконання такого завдання не буде легким. Перший етап кваліфікації – то слабкі суперники: Мальдіви, Гуам, Філіппіни та Сирія. Далі ж буде набагато важче. Тим паче, зараз не 2002-й, тоді ж відразу дві топ-збірні континенту не брали участі у відборі як господарі змагань.

Отож Китаю потрібні лідери, герої, які поведуть команду за собою. Один з них з'явиться у складі вже у вівторок проти Мальдів. Звуть його Аї Кесен, 30 років. Бомбардир, таранний форвард, але може зіграти й з глибини, колись навіть був атакувальним хавом. Дуже сильний гравець, він, як і головний тренер збірної, жодної мови Китаю не розуміє, хоча вже три роки там живе. Ми знаємо його як Елкесона, екс-атакера "Ботафого", гравця, що міг би відіграти з десяток матчів за збірну Бразилії. Проте пішов за великими грошима й "вмер" для тренерів "селесао".

Невеличке пояснення стосовно бразильців у Суперлізі Піднебесної і рівень тамтешнього футболу. Неправильно вважати, що грати там сильним футболістам легко. Справді, ставка робиться в атаці на легіонерів. Від них в першу й другу чергу залежить успіх команд. Але китайські гравці не будуть в такій ситуації спостерігачами, грають вони жорстко, часом жорстоко, тож тамтешній футбол – ще та школа життя. Тренер Бразилії Тіте залюбки брав до збірної представників Суперліги захисника Жиля та опорників Ренато Аугусто та Пауліньо, а от атакувальних гравців – ні. На його думку, в Китаї їм довіряють надто велику роль, футболісти звикають усе вирішувати самотужки, чого не може бути в "селесао". На підтвердження цієї теорії говорить й досвід інших легіонерів. Вітцель, до прикладу, повернувся звідти ще більш сильним і цілеспрямованим.

Проте й переоцінювати китаський елітний дивізіон не варто. 2012-го року київське "Динамо" легко розгромив у спарингу сам "Гуанджоу Евергард" (виграв сім з восьми останніх чемпіонатів) з найвисокооплачуванішим на той момент футболістом планети Даріо Конкою.

Пару ж років тому черкаський "Дніпро" під час зимових зборів переміг "Гуанджоу Евергард", що грав без легіонерів і кількох збірників.

Отож головна сила Суперліги – у легіонерах. Їх тепер вирішили залучати й до збірної. Елкесон - Аї Кесен (зміна імені й прізвище обов'язкова при набутті китайського громадянства) – перший крок. Далі є заплановані інші новачки.

Козирною картою має бути ще один форвард – атакувальний хавбек Рікардо Гуларт, велика зірка бразильської Серіе А та китайської Суперліги. Йому 28 років і потрібні п'ять він проживе в Китаї в 2020-му.

Також на черзі: хороший форвард з "Тяньцзинь Тяньхай" (хоча належить все тому ж "Гуанджоу Евергард"), екс-зірка зальцбургського "Ред Буллу", 30 років- крайній атакувальний гравець Фернандіньо з "Хебей Чайна Форчун" (будете сміятися, але він теж належить "Гуанджоу Евергард"), 28 років- Алоїзіо з "Гуандун Саузерн Тайгерс", 31 рік. В більш віддалених планах – наш знайомий по донецькому "Шахтар" Алекс Тейшейра, котрому нині 29 і грає він у лавах "Цсянзу Сунін". Алекс зможе зіграти за збірну Китаю тільки у 2021-му році.

Зазначу, що футбольне законодавство не дає надто розгулятися натуралізаторам, бо п'ять років проживання в країні і відсутність офіційних ігор за інші збірні все ж доволі ефективний фільтр. Згадайте, що коїться в інших ігрових видах спорту. Наведу два приклади.

На чемпіонаті світу з гандболу у Катарі в 2015-му році ледь не взяли золото господарі, котрі до того у цій грі були ніким й нічим. В заявці з 17-и гравців були: три чорногорця, по двоє єгиптян, боснійців та сирійців, по одному французу, кубинцю, іспанцю, тунісцю та іранцю. Були там і троє катарців, просто в заявці, не для гри.

2008-го до Бразилії на чемпіонат світу з футзалу Італія привезла команду з 14-ти натуралізованих бразильців. Ще й одного бразило-італійця, що травмувався напередодні турніру, замінив інший "оріунді". Тоді Італія була дуже близькою до завоювання титулу.

Тож добре, що подібні фокуси у футболі не проходять. Китайська натуралізація має чіткий коридор можливостей. Заплановані нині шестеро гравців – це максимум. Представники інших країн, окрім Бразилії, виступають за свої національні команди, а брати ще тропічних майстрів не має сенсу. Усі вони або теж збірники, або представники групи атаки. Шестеро – то вже багато, можна випустити в основі трьох-чотирьох і ще двоє-троє – під заміну.

Подивимося, чим завершиться цей амбітний китайський проект, але видатного успіху не варто чекати, навіть не вихід на чемпіонат світу може трапитися, бо за рівнем своїх справжніх футболістів Китай поки суттєво поступається Японії, Південній Кореї, Австралії, Ірану та Саудівській Аравії.